Перша писемна згадка про Любешів від 18 вересня 1484 року.
У 1547 році Любешів переходить у володіння графа Лева Оброзцова. У подальшому, після підписання Люблінської унії 1569 року, Любешів разом з навколишніми землями перейшов, у складі Речі Посполитої, під владу Польщі.
У 1653 році Любешів ущент спалили татари. Але поселення поступово відроджувалося.
У 1756 році власником Любешева став Ян Антоній Чарнецький, який зі своєю дружиною Феліціанною склав пожертвування на осередок капуцинів в Любешеві.
За другим поділом Речі Посполитої в 1793 році Любешів увійшов до Мінської губернії в складі Пінського повіту і був центром Любешівської гміни. Наприкінці XVIII століття, внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 рр.) всі землі Західної України та Західної Білорусі увійшли до складу Російської імперії.
Перша спроба проголошення у Любешеві Радянської влади мала місце ще у 1920 році, але ця спроба виявилась невдалою, так як була придушена польськими легіонерами і в 1921 році земля Любешівщини вкотре перейшла під владу Речі Посполитої. Любешів разом із рештою земель Західної України увійшов до складу УРСР 30 вересня 1939 року. А 18 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Любешівський район у складі Волинської області, центром якого став Любешів.
29 червня 1941 року, вже через тиждень після початку Німецько-радянської війни Любешів був захоплений німецькими військами.
Протягом всього часу окупації на території Любешівського району активно діяли партизанські загони та сили ОУН-УПА. Деякий час партизанам Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання вдавалось навіть утримувати на території Любешева радянську владу, попри те, що тривала окупація навколишніх районів німецькими військами.
Метричні книги Любешівської Преображенської православної церкви за період з 1840 по 1859 роки зберігаються в Національному історичному архіві Білорусі м. Мінськ.
